Життя в суспільстві сформувало потребу в комунікації. Спілкування відбувається не лише за допомогою слів, має значення міміка співрозмовника, жести, поза. Вивчимо детальніше та порівняємо ці види комунікації.
Вербальне спілкування та його види
У перші роки життя кожна дитина вчиться розмовляти, адже спілкування — природна потреба кожного: так ми передаємо інформацію, говоримо про свої почуття, пізнаємо світ. Найпростіше це зробити словами, тобто вербально.
Що таке вербальне спілкування? Це встановлення контакту між людьми за допомогою мовленнєвих засобів, простіше кажучи, словами.
Мовлення — своєрідний код для передачі інформації:
- Мовець перетворює свою думку на певний набір мовних знаків (слів, морфем, словосполучень), тобто кодує її.
- Співрозмовник приймає повідомлення: він має розшифрувати код, осмислити його значення та відреагувати.
Цією механікою ми користуємося щодня, коли розмовляємо чи листуємося з друзями, читаємо літературу, виступаємо перед публікою чи думаємо про себе.
Що відносять до вербального спілкування? До вербальних засобів належить як усне мовлення, так і письмове. Усне мовлення — найпоширеніший засіб комунікації. Воно дуже гнучке, дає змогу швидко передати повідомлення. Проте письмове мовлення має значну перевагу: перед передачею інформації її можна ретельно обміркувати, точніше сформулювати думку. Тому в діловій практиці частіше застосовується листування.
Своєрідний вербальний метод комунікації — дактильна мова. Це ручна абетка (мова жестів), яку використовують люди з порушеннями слуху. Вони висловлюють свої думки за допомогою слів, але як інструмент відтворення застосовують не звуки, а жести. За таким же принципом до вербальної мови відносять азбуку Морзе.
Усне або письмове мовлення далеко не завжди передбачає чисту літературну мову. Сленг і діалекти — невіддільна частина мови. І все ж, щоб адекватно висловити думку, мовлення має відповідати певним вимогам:
- точність і змістовність;
- ясність і доступність;
- чіткість вимови та культура мовлення.
Невербальне спілкування та його засоби
Часом достатньо сказати одну й ту саму фразу з різною інтонацією, і вона набуває зовсім іншого змісту. Це означає, що самі лише слова — це ще не досконалий засіб комунікації, вони часто доповнюються невербальними проявами.
Що таке невербальне спілкування? Начальник відкинувся в кріслі і склав руки хрест-навхрест — і підлеглий уже зрозумів, що бос незадоволений. Мама бачить усмішку на обличчі новонародженого малюка і знає, що він почувається добре. Жінка може визначити, що чоловік за нею доглядає, навіть без його зізнань.
Значну частину інформації ми отримуємо від інших без жодного слова. Це і є невербальне спілкування — система позамовних способів передачі інформації. Які є засоби невербального спілкування? До них належать:
- міміка (вираз обличчя, сигнали очима);
- жести;
- рухи тіла, зміна пози;
- дотики (поплескування, рукостискання, обійми, поцілунки);
- інтонації;
- дистанція у спілкуванні (відомо, що чим ближча і приємніша людина, тим ближче ми її підпускаємо).
Багато з перерахованих засобів невербальної комунікації універсальні, але національні відмінності та особливості менталітету створюють чимало бар’єрів. Автор книги «Бізнес-комунікації. Мастерство делового общения» Андрій Мірошниченко пише, що в іноземців відрізняються погляди навіть на особистий простір:
- На Далекому Сході воліють тримати співрозмовника на дистанції.
- В американців часто заведено цю дистанцію скорочувати.
Те ж саме стосується жестів і пози. У США стояти боком до співрозмовника цілком нормально, а в інших країнах це можуть розцінити як неповагу.
Авторка книжки «Психологія спілкування» В. Горяніна вважає, що через невербальні засоби найкращим чином здійснюється зворотний зв’язок. Без зайвих слів за реакцією співрозмовника можна визначити, як зустрінуте повідомлення, і за потреби змінити модель поведінки. Таким чином, невербальна комунікація допомагає досягти взаєморозуміння та згоди.
Відмінності вербального та невербального спілкування
Чим відрізняється вербальне та невербальне спілкування? На відміну від мовленнєвих засобів, невербальні застосовуємо практично несвідомо, а розшифровуємо інтуїтивно. Побачивши друга в натовпі, людина помахає йому рукою. Це несвідомий жест, націлений на те, щоб бути поміченим. У нього немає конкретного «перекладу», друг просто здогадується, що хтось його кличе. У цьому принципова відмінність від мови жестів, яку використовують люди зі зниженим слухом: у ній зашифрований цілком конкретний словесний посил.
З цієї причини невербальне спілкування вважається більш щирим. Слова контролювати просто, а міміку — вкрай складно. Для цього потрібна надзвичайна витримка і глибокі знання про значення кожного виразу обличчя або жесту.
Доктор психологічних наук Микола Козлов зазначає, що невербальна комунікація з’явилася задовго до мовленнєвого спілкування. Первісні люди спілкувалися простими жестами — помах рукою, поворот корпусу, нахил голови. Потім додалося мукання. Багато років еволюції призвели до появи мови, яка доповнила наявні засоби спілкування.
Навіть тепер, у ХХI столітті, вербальна комунікація становить лише 10% нашого спілкування. Решту 90% інформації люди транслюють без слів — жестами, інтонаціями тощо. Однак вважати, що невербальне спілкування більш ефективне й універсальне, було б несправедливо.
Мова тіла — явище індивідуальне. Зрозуміло, є певні закономірності: коли злимося — хмуримо брови, нудно — відводимо погляд. Але більшість реакцій — це унікальна мова кожного індивідуума, зумовлена вихованням, звичками, культурними особливостями.
Вербальне і невербальне спілкування доповнюють одне одного. Лише склавши повну картину, можна точно зрозуміти, як до вас ставиться людина і що вона насправді хоче сказати.